МАМИНА КАЗКА

 

МАМИНА КАЗКА

Я в дитинство своє заглядаю І здається, неначе у сні. Тихі сутінки квіти вкривають, Розкриваються миті ясні. Наче винне мале кошенятко Біля ліжечка тихо стою. І як кожне в дитинстві малятко Тихо прошу матусю свою. Ну зроби, ну зроби мені ласку, Розкажи мені, матінко, казку, Про співучий такий і чудовий, Про мій рідний смерековий край. Ну зроби, ну зроби мені ласку, Розкажи, розкажи мені казку, І ласкаву, як світ цей казковий, Ти тихенько мені заспівай. Диво-майстер по горах блукає, Ніжна мавка сплітає косу; Ось козак, що чар-зілля шукає, І збирає ранкову росу. Ось дракон пролетів наче хмара, І знайшов він чарівне перо; І щаслива, закохана пара Що завжди переможе добро. Ну зроби, ну зроби мені ласку, Розкажи мені, матінко, казку, Про співучий такий і чудовий, Про мій рідний смерековий край. Ну зроби, ну зроби мені ласку, Розкажи, розкажи мені казку, І ласкаву, як світ цей казковий, Ти тихенько мені заспівай. Ці казки я завжди пам"ятаю, Ношу завжди їх в серці своїм, Я по них все життя виміряю, Свято вірю словам чарівним. Та дитинство мов птах пролетіло, Все здавалось казкове мине. Раптом чую знайоме і миле,- Ніжно донечка просить мене. Ну зроби, ну зроби мені ласку, Розкажи мені, матінко, казку, Про співучий такий і чудовий, Про мій рідний смерековий край. Ну зроби, ну зроби мені ласку, Розкажи, розкажи мені казку, І ласкаву, як світ цей казковий, Ти тихенько мені заспівай.